Нестримний гомiн, що бушує глибоко в менi
Вертає знов тривожний стан в мою реальнiсть
Мовчу, зцiпивши зуби всi цi днi,
Старанно посмiхаюсь ближнiм театрально...

Бо так душа болить i туга за простих людей
За ненависть людську, що серце крає.
Коли один кричить: "Вбивай!" - другий: "Убей!"
Любовi слово десь у грудях завмирає.

За що ми гинем, люди, в мирний час?
За гасла, що майОрять за спиною?
За тих полiтикiв, що дурять нас?
За нелюдiв, що нам вручають зброю?

Коли ж збагнемо ми, розумнi ж, не дурнi!
Що там де розбрат там не має сили
Не треба слухати продажних "тарганiв"
Що в нас пiтьму i морок воскресили

Бо час прозрiння, каяття прийде й тодi
Запiзно буде вибачатись словом...
Невже потрiбно бачить горе сирiт, вдiв,
Щоб Свiтло в душах наших спалахнуло знову?

Ми ж бо сердечнi люди, ми брати,
Життя у нас одне на всiх, що милосердям сяє
Нам все дано, щоб досягнути висоти
Єства людського, що не судить, а прощає...

Хай зараз зброя в пил впаде без всякого жалю,
Вуста всмiхнуться всим так дружньо i так братньо...
Для того, щоб сказати: "Я тебе люблю"
Зусиль не треба, лише погляду достатньо...