Тайгета у подобi ланi зацiкавлено розглядала невеличкий кортеж, на шляху якого встала, коли вiн був вже у спекотних обiймах Вестготського королiвства, на червоно-глиняних теренах пiд скнаристими тiнями рiдких дерев. На цiй стомленiй вiд грубих пестощiв сонця землi у далекому майбутньому, куди, мабуть, заглядали великi темнi очi ланi, пiднiме голову у гордому жестi держава i накриє пiвсвiту своїм iм'ям - Iспанiя. Але очi тендiтної тварини, у яку за легендою Артемiда обернула Тайгету, щоб урятувати її вiд домагань Зевса, були вологi, коли вона вдивлялась в чарiвне обличчя золотокосої дiвчини, яка їхала гостити в цi края з Сеуту.
Флорiнда - iм'я дiвчини, пов'язане з квiткою, вичерпно характеризувало її пристрасть i любов до сонця, до свiтла в душi. Насолода була її кумиром та гiмном життя. Вона нетерпляче i ревно домагалася її компанiї у самих буденних речах, як прогулянка, снiданок, купання, та у бiльш важливих для неї - у думках та почуттях. Насолода була її коханцем i вона не страхалася i його законної дружини - горя. I їх дитя - сорому, нiколи не народженого, але безлiч разiв зачатого. Невтоленна пещенням свого примхливого i тендiтного коханця-насолоди вона завжди залишалась чиста тiлом, помислами, душею. Флорiнда жила свiтлом та насолодою. В тi часи свiт ще не був взятий у кайдани християнської моралi та благородна цнота не була каноном та випробуванням жiнок, котрi не знали, що якесь з проявiв кохання може бути грiшним та осудним. Народилась дiвчина в часи панування iнших богiв i обожнювала найпримхливiшого з них.
Флорiнда кохала i насолоджувалася кожним своїм чоловiком, але волiла не заводити довгих вiдносин. Вона кохала перший раз, вiн був чистий вiд бруду образ та недомовок. Вона була с чоловiком доки його рухи не сковувалися тягарем досвiду та звички, доки було що вивчати один в одному. Вона обожнювала все нове. Вона з захопленням вiддавалася першому разу, нiби вперше в життi, коли сплiталися два тiла, чистих аркуша один для одного, два незвiданих простора, якi творче i самовiддано шукали щось досi не випробуване, щоб краще себе виявити, щоб спалахнути в чиїхось очах, бачити вiддзеркалення цього полум'я i нiколи не згасати. Але сяйво гасло на обличчях її чоловiкiв, на їх мiсце приходило тепле вугiлля домашнього вогнища чи холодний попiл розлучення. Вона любила перший раз, коли могла насолодитися чужим вогнем, майже таким же яскравим як її власний, котрий торкнувся її очей радiстю, вуста - посмiшкою, голову - рудо-золотим розсипом волосся, такого же кольору як земля, куди вона приїхала. Перше, що сповило думки дiвчини, це було здивування. Вона ще нiколи не вiдчувала такої вiдрази i одночасно пристрасного бажання вдивитися, вслухатися, посмакувати, доторкнутися, щоб вiдчути i насолодитися неприязню i захватом. Це така дивна i нова примха її захопила, тому що вона була дуже жадiбна до знань i вражень. Вона жила спiвом свого серця. Нова держава принаджувала своєю яскравою непривабливiстю i одночасно вражаючою вродою. Тiльки ця земля поєднувала у собi двi кардинально рiзнi властивостi. Якщо Сатана, проявляю себе у крайнощах: неземнiй красi чи жахливiй потворностi - , то у цьому спекотному краї навiть вiн би розгубився. А Флорiндi, вiдчувши вогняний характер нової знайомої, захотiлося кричати " Пощади!". Бабуся Iспанiї, як i її спадкоємиця, була нещадна. В першу чергу до самої себе. Не жалiючи себе, вона не пробачає жалощiв комусь. Вона з вiдчайдушною вибагливiстю виснажує себе запальною думкою, вогняним словом, пристрасною дiєю, нiби хоче щось довести. Нiби є в неї свої рахунки з вищими свiту, якi через ревнощi затаврували її вадами, щоб принизити гордiсть за неземну красу.
У лютому, нетерплячому i грубому пещеннi сонця запiкається, обпалюється рiдка глина, з якої народженi люди цiєї землi. В їх жилах тече гаряче вино, в їх рухах живе вiдчай вогню, який невпинно знищує своє власне джерело, в очах прохолода ночi, а в серцi сум полум'я, яке потрапило у цю маленьку трiпочачу пастку.
Мандруючи пращуркою Iспанiї, Флоринда вiдчула, що пекуча господарка дбайливо вкрила її в глиняними латами, як усiх своїх дiтей. Вона зрадiла, що повернеться додому у тенета замiжжя з цiєю частинкою землi, яка запала їй у розум i серце, яка нiби мимохiдь вражала i жахала. До цих яскравих зворушень не можливо було звикнути. Флиринда була у країнi потрясiнь. Краса i велич архiтектури, тонкий смак i досвiдчена турбота до неважливих деталей, якi придавали пiкантностi i вишуканостi межувалалися з брудом вузеньких вулиць i нестерпним смородом мiст. Аромат дерев та квiтiв, вирощених на безплiднiй землi i нiжних пестощах людей i жалячий сморiд сечi i нечистот.
Коханка насолоди довго не вiрила своїм оксамитово-смарагдовим очам, коли вперше побачила Толедо. Цього не може бути - перше, що майнуло у золотокосiй головi. Не може бути такого мiста - запевняла вона себе. Вона вiдмовлялася вiрити. Просто не хотiла!
Нiжна рiчка Тахо материнськi обiйняла пагорб, на якому утрамбувалося жовтяве мiсто з рудим волоссям дахiв, що спрямувало усмiхнений погляд у блакитну безкрай небес. Щоб описати цього володаря кам'яного кiльця стiн достатньо одного слова "м'якiсть", яку вiдчуває допитливе серце, вслухаючись у його голос, торкаючись його, смакуючи, роздивляючись. Це мiсто подарувало їй незбагнену гармонiю кольорiв i зустрiч з королем вестготiв. На розпеченому ярим сонцем черевцi площi зiбрався жвавий натовп. Дiвчина з вiдразою вдивлялася в людей, об'єднаних бажанням долучитися до брудної iсторiї i перемити кiсточки завбаченiй трагедiї. Стомленi мудрiстю дiди розповiдали, що той, хто вiдчинить дiм Геркулеса, загубить рiдний край.
Дiм Геркулеса був вiдкритий Родрiго. Вiн не вiрив у пророцтво. Вiн сподiвався знайти скарб, який би забезпечив йому споряджене i сите вiйсько, здатне захистити корону. Вiн був вiдвертим. З собою. Сумнi думки. То це кров та нечистоти стiкають з корони.
Дiвчина, роздратована i засмучена натовпом, неприязно вдивилася в короля, що з'явився на площi. Вiн обвiв людей очима, посмiхаючись їм, бачачи їх наскрiзь. Важкий погляд перечепився через незнайомi зеленi очi i якось не так потiк далi. Це назавжди змiнило жорстокого i незацiкавленого свiтом короля. Вiн не зрозумiв, чому це так тихо в тiлi?
Пiзнiше буде багато брудних iсторiй про їх перше побачення. А вони просто зустрiлися на святi, що розбурхувало танцями та пiснями душну нiч. Її представили йому, як i сотню iнших гостей. Суха посмiшка, поклiн - автоматизований до прикростi ухвалений обмiн люб'язностями. Але дещо недозволене, не виказане, не зчеплене, не розгледiне правилами та злими очима залишилося мiж ними. Млосний вечiр не мiг охолонути, перевести дихання, розпаляючись вогнем, який плескався з людей, втомлюючись вiд їх енергiйностi, яка не спаде аж до ранку. А вони розмовляли, випадково пересiкаючись у лавовому плину людей. Їм просто було цiкаво слухати один одного. Без потаємних думок, без пiдстав, без планiв, просто легка, як пiр'ячко розмова, нiякого кокетства чи зазiхань. Тiльки повага i здивування зустрiчi рiвного з рiвним.
Потекли один за одним днi володарювання м'якого та спокiйного тепла, що витiснило з серця Флоринди турботи та прикростi. Вона помiтила, що всi теми i думки в неї перетiкають тiльки до одного iменi. Вона вiдчуває його в оточуючих людях, подiях i мiсцях. Весь свiт обернувся знаками, якi вказують тiльки на нього. Його фрази звучать з чужих уст. Подiї огортають його дотиком. Мiсця кричать його присутнiстю. Вона смiялася вiд таких збiгiв, пестячись тим полум'ям, що спалахувало на мiсцi тендiтного вугiлля. Не бачити, не чути, але вiдчувати його в такiй повнотi та глибинi, нiби вiн дихає їй в волосся, доторкнувшись колючою щокою, дурманячи її своїм запахом, прикривши її могутнiстю тiла вiд всiх незгод. Свiт розмовляв його образом, занурюючи Флоринду у нове вiдчуття, сильнiше за час та горе. Вона не обирала його, як iнших чоловiкiв, вишукуючи в них привабливi та приємнi речi. Це була не слiпа пристрасть, а занадто зряча та владна любов.
Флоринда не вмивалася сльозами. Все було занадто просто, щоб ридати вiд лукавства долi. Вона спокiйно прийняла той факт, що послiдуюче життя знебарвилося, знецiнилося i затяглося димкою, але це була гiдна розплата за розумiння iстини, за дотик любовi, сили якого вистачить ще на двадцять життiв. Здавалося, що вона знала його завжди i любов до нього оповила її ще з дитинства, вплелася в кожен день життя, в кожну думку, слово, почуття. Вiн був поряд ще до їх першої зустрiчi у книжках, їх спiльних iнтересах, у подiях, мiсцях i людях. Нiби свiт знайомив її з ним кожну хвилину життя, а в iнших вона вишукала та кохала лише частинку його.
Передчуття любовi почало згасати i вилiзли на поверхню сумнiви, що можливо вона помилася i невiрно зрозумiла прояви галантностi. Можливо, для нього то лише розвага, дурна та молода дiвчина. Вона вирiшали повертатися додому, щоб покласти край двом крайнощам, якi розривали її навпiл: любовi та сумнiву. Приготування були проведенi потайки. Вона обрала день, коли король з почесними iноземними гостями поїхав на полювання. Вона хотiла, щоб вiн не знав про її вiд'їзд, щоб знешкодити обманливу думки, що вiн її не вiдпустить.
Освiженої ночi Флоринда зi слугами прислухалася до нiчних звукiв, очiкуючи батькiвський ескорт за стiнами Толедо бiля купальнi, яку в легендах пов'яжуть з їх iменами.
З нiчного мороку майже безшумно вийшов посланець батька i пiдiйшов до неї. Не змiг солоний дух кiнського поту перебити його запах, вiд якого дiвчина прийшла в жах. Родрiго.
Вiн, що не знав сором'язливостi, стояв нiби голий у полонi збентеженостi i розгубленостi перед кучерявим золотом. Вiн дивився в темнi очi, що зеленим бархатом лоскотали серце, позбавляючи сну. Тiльки вона могла зрозумiти, чому полишив державнi справи, чому цiєї ночi по його щоках котилися сльози, чому вiн загнав улюбленого коня, щоб опинитися перед нею. Але що їй сказати? А раптом цей погляд, повний розумiння та схвалення, був лише жiночою пiдступнiстю,а його iнiцiатива придушиться злорадним смiхом та жорстоким трiумфом. Тихе, спокiйне щастя змiшане в зеленому вирi з сумом не давали йому спокою. I ось вiн перед нею, такий, який є. Без iгор та недомовок, кокетливих смiшкiв i чiпляючих поглядiв. Вiн прийшов, щоб зрозумiти. Вона його пiзнала i нерухомо вдивлялася в нього, вже не сумнiваючись, що цей пекучий полон розрахований на двох. У непевному свiтлi молодого мiсяця вiн бачив її обличчя, розумiв погляд, приймав докiр. Їх об'єднало вiрне розумiння пророцтва, яке стосувалося зовсiм не дому Геркулесу. Їм заборонено було перейти порiг храму любовi.
Тендiтна товстушка i вiддана подруга втиснулася мiж ними, рятуючи вiд поштовху пристрастi. Цiєї несподiваної митi здивування вистачило, щоб зрозумiти, що дiвчина рятує їх життя. Прислуга, що стояла поодаль не могла розгледiти нiчну примару з голубими очима. Подруга, зрозумiвши, хто явився, заговорила, ховаючи свiй жах пiд безтурботною веселiстю:
--
Друже, якщо наш вiд'їзд вiдкладається, тодi ми пiдемо спати. А ти повертайся до своїх солдат. Мiськi ворота вiдчиняться вранцi. Чекаємо вас до снiданку, - не давши i слова вимовити враженому королю, вона схопила за руку Флоринду i повела в iншу сторону до запасних ворiт, через якi вони вийшли.
Чи спала Флоринда у залишок цiєї ночi? Хто ж такi щасливi митi витрачає на сон, якщо життя забарвилося кольорами яскравiшими за будь-який сновидiння.
Вони таємно зустрiлися бiля купальнi i вiдправилися у кiнну прогулянку в околицях Толедо. Розпечена жовто-гiрчична земля витримано iнкрутстована матово-зеленою рослиннiстю з характерною бiлястою осугою. Ще не розлючене i млосно-ледаче сонечко i нi души навкруги, крiм двох вершникiв, . Вони вперше прокинулися в своеєму життi i бiльше не хотiлося засипати.
Життя стало дуже чiтким, виразним, зрозумiлим i близьким в строкатостi коротких зустрiчей i радiсних очiкувань. Воно стало склом, прозорим, вiдчутним на дотик i спокусливо гострим. Флоринда зрозумiла, що це перший раз, який розтягнеться на все життя, на кожен день, погляд i дотик. Вона була здивована, що нiчний тенць в пухових обiймах ковдр не є самоцiллю вiдносин, а лишь приємним акомпанементом, дуже важливим, який може прикрасити чи знищити пристрастне творiння любовi.
Вони не домовляючись вирiшили насолоджуватися своїми вiдчуттями, але не давати пiдстав затаврувати їх ганьбою i розпустою, нiби страхалися образити любов, яка об'єднала їх розумiнням себе. Коли тiльки один з двох кохає, то нiби любов є, але вони її не розумiють. Але коли обидва заговорять на її мовi, тодi зрозумiють її. Розумiння любовi i є любов. Вiдчувати її недостатньо, тому що втручається розум. А розумiння це є спiльне осягнення любовi i розумом i серцем. Любов не тiльки об'єдную двох закоханих, вона об'єднує людину з самою собою, гармонiзує розумiння себе.
Вони кохали один одного i розумiли, якою буде цiна за їх щастя. Це потужне свiтло, яке опромiнювало перешкоди, не залишаючи їх в темряви невiдомостi. Вони добре розумiли, що дуже скоро цi перепони вiдкинуть тiнь. Але вона не зможе затьмарити їх щастя брудом та ревнощами. Навiть кров'ю.
Розумiння любовi дало їм просту iстину. Свiт двох важливiший за всесвiт мiльярдiв.
Тiнь прийшла. Пророцтво збулося. Чи робить це честь його автору? Навряд. Родрiго перейшов порiг будинку любовi i вестготська корона втратила Iспанiю. Чиїсь злi язики домалювали їх вiдносини брудом, тому що не могли повiрити, що кохати можна не тiльки в лiжку. Чоловiк, якому була обiцяна Флоринда, вислухавши бруднi описи насильства над дiвчиною, яку хоч i не бачив, але це було питання честi, об'єднався з маврами. Сiвши на човни, вони вирушили до виснаженої сонцем землi, щоб навiки змiнити її обличчя. Маври пануватимуть вiсiмсот рокiв, збагатять культуру i примножать багатства держави. Вони не змiнять Iспанiю. Вони ще бiльше поглиблять її любов до крайнощiв: краси та потворностi.
Закоханi нiчого не могли змiнити, вони не перейшли межi, якою їх заплямували. Їм це коштувало багато сил i потаємних слiз. Але то була їх воля.
Знесилений Родрiго розбирався в кипi паперу, якi навiть не припускали скiльки лайна на них виписано, коли переляканий гонец принiс страшну вiстку про вторгнення маврiв. Король завмер на хвильку. Встав, розправив плечi i посмiхнувся юнаку, дружелюбно поплескав його по плечу i направився до виходу, залишив знеяковiвшого чоловiка в запиленому полонi темної кiмнати.
Все кiнчено.Двоє людей, найщасливiших мабуть в своїй мудростi, любовi та сумi, знали, що маври, якi занадто зацiкавлено заглядалися на вестготськi землi, все одно знайдуть привiд, пiдкуплять кого треба i отримають бажане. Держава на теренах ще не народженої Iспанiї була приречена ще до царювання Родрiго. Це було лише питання часу. Їй було не вистояти проти розвиненiших i сильнiших маврiв.
--
Я прирiк свою корону. Я принiс зло. Наша любов це свiтло. То чому ж вона обертається для iнших злом?
--
Твоєму народу вона принесе свiтло.
--
Але люди з народу продали свою державу за золото, розкривши нашу таємницю.
--
Пара чоловiк це ще не весь народ. I то їх доля, нашi вороги мрiють вгамувати жагу багатством. Але воно лише iлюзiя. Їх багатство розтане з роками у чужих кишенях та пiд iншими коронами, а наше залишиться з нашими iменами. Про наше багатство будуть складати пiснi.
--
Ти втiлення добра. Ти свiтло у плотi. Ти такою народилася? - посмiхнувся щасливий Родриго.
--
Добро це мiра супротив зла. Злим бути дуже легко. Але добро вимагає боротьби, роботи з собою. Зможе людина вирiшити, побороти свої протирiччя, виборе для себе гармонiю вiд образ та болi, тодi стане щаслива. Чим свiтлiша людина, тим чорнiше те, з чого вона вийшла з цим полум'ям у серцi.
--
Тодi менi лячно, що було в твоєму життi.
--
Не лякайся, любий. Найстрашнiше те зло, що дрiбне i одного iм'я не має. То все минуле.
--
Менi шкода, що ми не маємо дiтей. Менi ранiше їх не хотiлося. Нiчого їм було передати, крiм клопотiв корони та бруду iнтриг. А зараз в нас є такий скарб, наша любов i щастя, але нi з ким подiлитися, - вiн пристрастно поцiлував свою кохану.
Вже пiсля безславної смертi короля, котрий вийшов на бiй, щоб не забруднити батькiвщину боягузтвом, прийшло розумiння того, що пiд її серцем живе не тiльки любов...